Історія міста Трускавець

Трускавець — місто обласного підпорядкування у Львівській області, бальнеологічний курорт України.

Трускавець розташований у мальовничій долині з півночі від передгір'я Східних Карпат на висоті 350 м над рівнем моря.

Курорт Трускавець розташований на віддалі 100 кілометрів на південь від Львова. Залізниця з'єднує місто з найбільшими містами України, СНД та з країнами Прибалтики. Між Трускавцем і Львовом через міста Дрогобич та Стрий курсують електропоїзди і автобуси.




Трускавець — затишна й екологічно чиста зона. Мінеральні води з 14 джерел: «Нафтуся», «Юзя», «Марія», «Софія», «Броніслава» тощо, покладами «гірського воску» — озокериту (єдине родовище у світі розташоване на віддалі 4 км від курорту — у Бориславі); до конкурентів карловарської солі належить трускавецька сіль «Барбара», яку добувають з високомінералізованої ропи.
Назва міста "Трускавець" до цього часу викликає суперечки істориків. Одні вважають, що "Трускавець" - це видозмінена форма польського слова truskawka - полуниця. Але полуниця з`явилася в Європі тільки після 1712 року і була привезена з Чілі французьким офіцером Фрез`є. А назва міста вперше зустрічається вже у XV ст. Інші вчені вважають, що на назву міста вплинула литовська мова. По-литовськи druska - це сіль, а Прикарпаття - відомий центр солеваріння. З цим промислом пов`язані назви багатьох населених пунктів Львівщини, наприклад: Стара Сіль, Ясениця Сільна, Солець, Солонсько. На користь цього варіанту свідчать тісні міждержавні стосунки Галицько-Волинського князівства і Великого Князівства Литовського у XII-XV ст.
Датою офіційного заснування бальнеологічного курорту вважається 1827 р., коли тут було споруджено приміщення для перших 8 ванн.



Перша письмова згадка про Трускавець відноситься до 1469 року. Археологічні знахідки, зокрема, римський бойовий чекан, який датується ІV століттям нашої ери, свідчать про те, що територія Трускавця могла бути ареною бойових дій готів разом з прикарпатськими племенами на чолі з карпами - з одного боку, і легіонами Римської імперії - з іншого.
Є підстави вважати, що район Трускавця, як і більшість сіл Самбірсько-Дрогобицької волості, був власністю галицько-волинського князя. Після захоплення Галицько-Волинського князівства Польщею князівські маєтки потрапили до рук королів, які здавали села в оренду феодалам. Шляхтичами-власниками трускавецького маєтку в 1462 році були брати Іван і Станіслав Коритко з Трускавця, що згадуються в найдавнішому дійшовшому до наших часів документі про Трускавець «Akta grodzkie і ziemskie, t. 13. Warszawa, 1888, с. 364.». У 1471 році Іван Коритко продав за 550 гривень право пожиттєвої оренди Трускавця братам Гнатові з Тустановичів і Андрію із Любенців.
Близько 1518 року Трускавець увійшов до складу Дрогобицького королівського староства. Старости збільшили повинності селян, хоча їхні земельні наділи зменшувалися. Так, в 1565 р. тільки 4 сім'ї мали по півлана, решта 57 — по чверті лана. За користування землею кожна сім'я сплачувала старості по 31 грошу чиншу. Крім того, всі жителі села щорічно платили по шість злотих і 28 грошів стації на утримання шляхетського війська. За право пасти свиней у дубових лісах у них брали кожну двохсоту свиню. В селі існувала тягла повинність. Мешканці Трускавця повинні були постачати 315 підвід для вивезення солі з жуп, сотні возів для доставки дров до жуп.
Значно зросли повинності селян у XVII ст. Так, в 1664 році вони змушені були відпрацьовувати за кожну півчетверть земельного наділу тричі на тиждень по півдня, а також виділяти від кожного двору косарів в перші та останні дні сінокоса (закоси, обкоси) і жнив (зажинки, обжинки). Як і раніше, селяни повинні були возити сіль на склади до Львова чи Перемишля, а також дрова на Модрицьку солеварню. Селяни, які не мали свого поля (підсадки) платили старості або орендарю маєтку грошовий чинш.
У боротьбі проти посилення феодальної експлуатації селяни використовували общинну організацію (громаду), на чолі якої аж до XVI- початку XVII ст. стояв тіун. Наявність посади тіуна свідчило про те, що в селах Прикарпаття ще в XVI–XVII ст. продовжували діяти положення давньоруського права.



Окремо слід виділити діяльність Організації Українських Націоналістів у Трускавці (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА) до і після 1939 року. До 1939 року ОУН воювала з поляками, після 1939 року — з радянськими окупаційними військами. Два уродженці Трускавця — Василь Білас і Дмитро Данилишин — здійснили замах на депутата Польського Сейму Тадеуша Голувку. Сталося це у Городку 24 серпня 1931 року. Це був винятково політичний акт проти відомого польського шовініста. Акція не вдалася, але мала великий резонанс у всій Польщі. Обох бойовиків було схоплено і засуджено до смерті. Їх героїчна поведінка під час процесу і при виконанні вироку мала великий вплив на українців по всіх окупованих Польщею територіях. Пам'ять про героїв зафіксована в назвах вулиць та пам'ятних знаках у Трускавці.
Трускавчанин Роман Макомацький, небіж Василя Біласа, член ОУН і вояк УПА, завербував в інформатори дружину радянського генерала Сабурова Ніну, яка допомогла врятувати життя тисяч галичан, зірвати цілий ряд каральних операцій НКВД проти мирного населення. Під керівництвом Макомацького підпільники викрали самого генерала Сабурова і обміняли його на 200 арештованих повстанців. Це унікальний випадок в історії радянської армії, який ще нікому не вдавалося повторити.

Останнє оновлення (П'ятниця, 03 жовтня 2014, 18:09)

 
Наша Погода
Наші теги